Понад десять років Катерина прожила у шлюбі, разом з чоловіком виховуючи десятирічного сина. Те, що мало бути звичайним сімейним життям, приховувало страшну правду: її чоловік часто зловживав алкоголем та вчиняв психологічне, економічне, а іноді – й фізичне насильство. Свідком усього цього був їхній маленький син.
Родом із Закарпаття, Катерина не мала родичів чи близьких друзів у Черкасах. Не маючи до кого звернутися, вона почувалася загнаною в пастку страху та невпевненості, часто звинувачуючи себе у всьому. Всупереч цьому, віддушиною для неї стали церква та волонтерство, яке допомагало їй триматися під час повномасштабної війни.
“Я довго терпіла, думала, що винна сама. Вірила, що все зміниться, що чоловік схаменеться. Але, він не змінився,” – розповідає Катерина. “Я вже не могла більше терпіти. Особливо, коли бачила страх в очах свого сина.”
Одного дня чергова сварка переросла в жорстоке побиття, унаслідок якого Катерина отримала розрив барабанної перетинки. Наступний випадок насильства став останньою краплею. Вона викликала поліцію, і цей відчайдушний крок привів її до жіночого кризового центру “Мережка” в Черкасах. Цей центр працює в рамках проєкту, який фінансується за підтримки субгранту від проєкту EU4CSOs EmpowerUA, що реалізує Благодійна організація “Мережа 100 відсотків життя Рівне” за фінансового сприяння Європейського Союзу.
У “Мережці” Катерина вперше за багато років відчула безпеку та розуміння. Її син почав працювати з психологом, щоб подолати пережитий стрес і страх. Катерина також отримала професійну психологічну допомогу, яка допомогла їй відновити самооцінку та емоційну рівновагу.
“Мені потрібно було навчитися любити й поважати себе. Я боялася робити навіть найменший вибір, бо думала, що не зможу самостійно впоратися,” – зізнається Катерина. “Але тут, у “Мережці”, мені допомогли зрозуміти: я не сама, і я сильніша, ніж думала.”
Завдяки юридичній підтримці партнерських організацій вона успішно пройшла судові процеси та офіційно розлучилася з чоловіком-аб’юзером. Допомога, яку вона отримала, стала ключем до її незалежності.
Повернувшись до своїх творчих захоплень, Катерина знову почала малювати та вишивати традиційні українські сорочки. Це стало не лише способом емоційного зцілення, а й можливістю фінансово забезпечувати себе. Тепер вона планує монетизувати своє мистецтво і створити стабільний дохід для себе та свого сина.
“Я вперше за багато років почуваюся вільною,” – ділиться Катерина. “Я можу дихати спокійно, без страху. Тепер у мене і мого сина є майбутнє, на яке ми можемо сподіватися.”