#ЛюдиДії: Обличчя допомоги — відеоподкаст про тих, хто змінює країну щоденною роботою, через турботу, підтримку та силу спільнот. Ведуча подкасту — журналістка Наталя Поколенко. Вона задає тон чесним і уважним розмовам, де головне — не геройство, а реальні дії.
Ми поспілкувалися з десятьма представниками організацій, які працюють із дітьми, жінками, людьми, які живуть з ВІЛ, переселенцями, ветеранами та іншими вразливими групами. У кожному епізоді — одна історія. Один голос. Одна справа, яку хтось робить день за днем. Не заради вдячності. А тому що потрібно. Дивитися епізоди на YouTube.
Вони не рятують світ і не обіцяють чудес. Просто залишаються на своєму місці — у лікарнях, шелтерах, селах, прифронтових містах. Поруч із тими, кого найчастіше не помічають. Більше на сторінці подкасту.
У Харкові команда благодійного фонду «Соціальна служба допомоги» щодня підтримує літніх людей, паліативних пацієнтів і родини в складних життєвих обставинах. Допомога — це не тільки їжа чи ліки, це присутність, розмова, іноді — єдиний контакт із зовнішнім світом. Після початку повномасштабної війни фонд не згорнув жодного напряму. Навпаки — з’явилась екстрена допомога. Все тримається на людях, які просто залишаються на своїх місцях.
У Києві В’ячеслав Козак заснував благодійну організацію «Кіддом». Почалося все з його власної родини — у двох синів діагностували аутизм. Він шукав підтримку, не знайшов — і вирішив створити місце, де така підтримка буде. Сьогодні в «Кіддомі» працюють із дітьми з ментальними порушеннями, допомагають батькам і розвивають інклюзію, яка працює на практиці.
Віра Варига — проєктна менеджерка організації «Позитивні жінки». Колись вона сама шукала відповіді після діагнозу ВІЛ, тепер допомагає іншим жінкам пройти цей шлях. Організація працює по всій країні, створює безпечні простори, підтримує жінок на різних етапах — зокрема в юридичних, психологічних і побутових питаннях.
Ганна Дубовська — керівниця проєктів фонду «СОС Штаб громадянської оборони». Вона переїхала з Ірпеня до Кам’янця-Подільського, де долучилася до команди, що виникла як самоорганізація у перші дні вторгнення. Фонд займається допомогою переселенцям, підтримкою дітей і літніх людей, розвиває жіночі ініціативи. Робота стала системною, але тримається на тих самих простих цілях — бути корисними.
Єлизавета Попкова працює у благодійному фонді «Запорука», який з 2008 року підтримує родини з дітьми, що проходять лікування онкозахворювань. Родинні домівки «Дача» у Києві та Львові стали місцем, де дитина може проходити лікування поруч із рідними. Окрім онкопацієнтів, фонд допомагає жінкам, постраждалим від насильства, підтримує лікарні й запускає програми реабілітації.
Костянтин Данильченко виконавчий директор благодійної організації «100 відсотків життя. Кропивницький». Його команда працює з людьми з ВІЛ, туберкульозом, гепатитами, бездомними, ув’язненими, переселенцями. У центрі — супровід, допомога з документами, консультації, робота в громадах і колоніях. Багато людей отримують підтримку саме там, де вона здається недоступною.
Максим Терьошин — керівник Української асоціації носіїв кохлеарних імплантів. Після того, як його доньці поставили діагноз глухоти, він почав добиватися державної підтримки для таких родин. Тепер завдяки зусиллям асоціації в Україні діє державна програма, яка фінансує імпланти, а також впроваджено скринінг слуху новонароджених. Але проблем залишається чимало — особливо з доступом до реабілітації.
У Полтаві Марія Бондаренко керує організацією «Світло надії», яка понад 20 років працює з вразливими групами — бездомними, ВІЛ-позитивними, переселенцями, жінками, які постраждали від насильства. Організація створила притулки, мобільні медичні команди, програми економічної адаптації. Головна ідея — дати людині не лише тимчасову допомогу, а шанс на стабільність.
Центр розвитку «Ахалар», дде працює Юрій Трохименко, став місцем відновлення для тих, хто працює з людьми — активістів, психологів, ветеранів. Тут не лікують, а дають можливість видихнути, подивитися на себе збоку, знайти ресурси. Програми проходять у природі, без пафосу, з фокусом на прості речі: відпочинок, довіру, прийняття.
Юрій Лазаревич очолює благодійну організацію «Мережа 100 відсотків життя Рівне». За понад 18 років вона виросла з ініціативи кількох пацієнтів у потужну структуру, що працює з людьми з ВІЛ, туберкульозом, гепатитами, паліативними хворими. Окрема частина роботи — просвіта. У маленьких містах досі доводиться пояснювати, що ВІЛ — не вирок і не загроза. Команда також працює у колоніях і займається реінтеграцією засуджених.
Ці історії різні, але в кожній — щоденна робота. Без гучних фраз. Без вічного героїзму. Просто люди, які взяли на себе відповідальність — і щодня роблять свою справу.
Підписуйтесь на YouTube-канал БО «Мережа 100 відсотків життя Рівне» та вмикайте сповіщення, щоб не пропустити нові епізоди!
Подкаст #ЛюдиДії: Обличчя допомоги створено в межах проєкту «Посилення залучення громадянського суспільства до розвитку соціальної сфери в Україні» (EU4CSOs Empower UA), який реалізує Благодійна організація «Мережа 100 відсотків життя Рівне» за підтримки Європейського Союзу. Висловлені в подкасті думки є відповідальністю авторів і не обов’язково відображають позицію Європейського Союзу