Віра Варига добре знає, що таке тягар діагнозу, стигма і відчуття, ніби твоє життя розділили на «до» і «після». Вона пам’ятає, як сама колись плакала на першій групі взаємопідтримки для людей, що живуть з ВІЛ. А тепер уже понад двадцять років вона допомагає іншим жінкам пройти цей шлях — від ізоляції до прийняття себе, від страху до відчуття власної гідності.
«Позитивні жінки» — національна спільнота, яка виросла з ініціативи самих жінок, що живуть з ВІЛ. Спочатку їх було дванадцять, з різних регіонів. Вони бачили, що загальні програми допомоги не враховують гендерної специфіки, що потреби жінок залишаються непочутими. І вони вирішили створити власну організацію. Сьогодні «Позитивні жінки» працюють у 21 області, у Києві та Кривому Розі. Їхня місія звучить просто: Ми об’єдналися для того, щоб українські жінки, які живуть з ВІЛ та уразливі до нього, могли вільно, без бар’єрів, стигми, дискримінації та будь-яких видів насильства щодо них, реалізовувати свої права та можливості.
Війна додала нових викликів. У списку тих, кому допомагає організація, з’явилися жінки-переселенки, жінки військових, ті, хто опинився за кордоном. Хтось втратив дім, хтось — підтримку громади, а хтось — віру в себе. З’явилася потреба у нових формах допомоги: онлайн-консультаціях, психологічній підтримці, параюридичних послугах. Коли почалося повномасштабне вторгнення, команди «Позитивних жінок» мобілізувалися — вони залишилися у своїх регіонах і почали рятувати інших. Евакуація, пошук житла, ліків, теплих речей, портативних плиток чи ліхтариків — усе це стало частиною їхньої щоденної роботи.
Так народилися безпечні простори. У Києві, Дніпрі, Одесі, а тепер уже в дев’яти містах відкрилися хаби, куди може прийти будь-яка жінка з ВІЛ. Тут можна отримати консультацію соціальної працівниці чи психологині, знайти гуманітарну допомогу, долучитися до групи взаємопідтримки, пройти школу «Життя з ВІЛ». Це не просто допомога — це можливість нарешті відчути, що ти не одна. У цих просторах жінки діляться власним досвідом, слухають одна одну, і, головне, навчаються приймати себе.
Але «Позитивні жінки» працюють не лише з внутрішніми бар’єрами. Суспільство досі живе міфами про ВІЛ, і стигма часто болить більше за сам діагноз. Організація відстоює права своїх клієнток у дитячих садках, лікарнях, на роботі. Кожна жінка, яка проходить шлях у «Позитивних жінках», стає маленьким інформаційним промінцем — говорить про свій досвід, розвіює страхи, змінює уявлення інших.
Попри скорочення міжнародного фінансування, організація шукає можливості зберегти і розвивати свої послуги. Віра визнає: це квест. Але команда не здається. Вони удосконалюють свої послуги і проходять шлях стандартизації послуги для жінок, які живуть з ВІЛ, це буде гарантувати єдині підходи, критерії, вимоги до послуги та у майбутньому відкриває можливість для НУО отримувати підтримку з боку держави. Вони запускають нові формати — від групових воркшопів із гінекологами та юристами до арттерапії. Вони створюють простори, де жінки вчаться жити далі, навіть коли суспільство ще не готове їх приймати.
Це історія про жінок, які відчували себе негідними і самотніми, але змогли знайти підтримку й допомагають іншим. Про тих, хто пережив полон і насильство, але продовжує жити і будувати нове. І про силу спільноти, яка перетворює стигму на солідарність.
Цей епізод подкасту #ЛюдиДії: Обличчя допомоги створено в межах проєкту «Посилення залучення громадянського суспільства до розвитку соціальної сфери в Україні» (EU4CSOs Empower UA), який реалізує Благодійна організація «Мережа 100 відсотків життя Рівне» за підтримки Європейського Союзу. Висловлені в подкасті думки є відповідальністю авторів і не обов’язково відображають позицію Європейського Союзу.