Понад десять років Катерина прожила у шлюбі, разом з чоловіком виховуючи десятирічного сина. Те, що мало бути звичайним сімейним життям, приховувало страшну правду: її чоловік часто зловживав алкоголем та вчиняв психологічне, економічне, а іноді – й фізичне насильство. Свідком усього цього був їхній маленький син.
Родом із Закарпаття, Катерина не мала родичів чи близьких друзів у Черкасах. Не маючи до кого звернутися, вона почувалася загнаною в пастку страху та невпевненості, часто звинувачуючи себе у всьому. Всупереч цьому, віддушиною для неї стали церква та ��олонтерство, яке допомагало їй триматися під час повномасштабної війни.
“Я довго терпіла, думала, що винна сама. Вірила, що все зміниться, що чоловік схаменеться. Але, він не змінився,” – розповідає Катерина. “Я вже не могла більше терпіти. Особливо, коли бачила страх в очах свого сина.”
Одного дня чергова сварка переросла в жорстоке побиття, унаслідок якого Катерина отримала розрив барабанної перетинки. Наступний випадок насильства став останньою краплею. Вона викликала поліцію, і цей відчайдушний крок привів її до жіночого кризового центру “Мережка” в Черкасах. Цей центр працює в рамках проєкту, який фінансується за підтримки субгранту від проєкту EU4CSOs EmpowerUA, що реалізує Благодійна організація “Мережа 100 відсотків життя Рівне” за фінансового сприяння Європейського Союзу.
У “Мережці” Катерина вперше за багато років відчула безпеку та розуміння. Її син почав працювати з психологом, щоб подолати пережитий стрес і страх. Катерина також отримала професійну психологічну допомогу, яка допомогла їй відновити самооцінку та емоційну рівновагу.
“Мені потрібно було навчитися любити й поважати себе. Я боялася робити навіть найменший вибір, бо думала, що не зможу самостійно впоратися,” – зізнається Катерина. “Але тут, у “Мережці”, мені допомогли зрозуміти: я не сама, і я сильніша, ніж думала.”
Завдяки юридичній підтримці партнерських організацій вона успішно пройшла судові процеси та офіційно розлучилася з чоловіком-аб’юзером. Допомога, яку вона отримала, стала ключем до її незалежності.
Повернувшись до своїх творчих захоплень, Катерина знову почала малювати та вишивати традиційні українські сорочки. Це стало не лише способом емоційного зцілення, а й можливістю фінансово забезпечувати себе. Тепер вона планує монетизувати своє мистецтво і створити стабільний дохід для себе та свого сина.
“Я вперше за багато років почуваюся вільною,” – ділиться Катерина. “Я можу дихати спокійно, без страху. Тепер у мене і мого сина є майбутнє, на яке ми можемо сподіватися.”