У новому епізоді подкасту «#ЛюдиДії: Обличчя допомоги» — історія Благодійної організації БО «100 відсотків життя. Кропивницький та її виконавчого директора Костянтина Данильченка.
Історія організації почалася 7 лютого 2005 року — з ініціативи самих людей, які жили з ВІЛ у той час, коли не було лікування, підтримки, а навколо панувала страх і стигма. Зі спроб вижити виникло об’єднання, яке з роками виросло в сильного гравця громадського сектору. За 20 років команда навчилась тримати фокус на головному: не просто надавати допомогу, а робити це так, щоб люди відчували повагу, підтримку й силу діяти далі.
Костянтин розповідає, як повномасштабне вторгнення змусило перебудувати роботу. Люди більше не лише з області — через Кіровоградщину почали проходити або залишатись тисячі переселенців. Додалися гуманітарні напрямки: продукти, одяг, речі першої необхідності. Та основа залишилась: допомога людям з ВІЛ, туберкульозом, гепатитами, тим, хто живе в бідності або без документів.
Окрема сфера — робота у пенітенціарних установах. Організація має фахівців, які регулярно відвідують місця позбавлення волі: мотивують проходити тестування, консультують, допомагають зберегти прихильність до лікування. Для них — це шанс прожити довше й з кращою якістю життя. Команда працює в партнерстві з медичними працівниками, має довіру системи і знає, як будувати діалог навіть у складних середовищах. Мотиваційні набори — ще один спосіб встановити контакт. І, як каже Костянтин, є працівники, які «саме хочуть працювати в тюрмі» — і це працює.
Один з напрямків, який вдалось масштабувати — допомога у відновленні документів. Паспорт — це не просто папірець. Його відсутність – це бар’єр. Без нього немає доступу до медицини, освіти, соціальних послуг. Раніше таких кейсів було до 15 на рік, зараз — близько 80. Організація покриває навіть сплату держмита, бо часто це єдина перешкода між людиною і її шансом повернутись у систему.
У центрі всього — команда. Близько 25 постійних фахівців і ще кілька десятків залучених локально. Є супровід хворих на туберкульоз (навіть у маленьких селах), робота з пробацією, підтримка переселенців, консультування. Люди приходять за допомогою — і отримують не лише послугу, а й ставлення. І це принципово. Бо, як каже Костянтин, в команді всі працюють з емпатією, живуть цією справою і не бояться віддавати трохи більше, ніж прописано в проєкті. Як у випадку, коли менеджерка пішла здавати кров для клієнтки — бо потреба в ній буде дуже терміновою.
Це підхід «рівний — рівному». Багато працівників організації мають особистий досвід подолання проблем, з якими зараз працюють. Це створює інший рівень довіри і розуміння. А ще — дає приклад: вижити можливо, допомога існує, ти не сам.
БО «100 відсотків життя. Кропивницький» — це не просто про підтримку. Це про гнучкість, яка дозволяє робити більше, ніж дозволяє система. Це про клієнтоорієнтованість, яка не іде врозріз з ефективністю. І про віру в те, що громадський сектор має бути не винятком, а частиною системи. Постійною, сильною, надійною.
Цей епізод подкасту #ЛюдиДії: Обличчя допомоги створено в межах проєкту «Посилення залучення громадянського суспільства до розвитку соціальної сфери в Україні» (EU4CSOs Empower UA), який реалізує Благодійна організація «Мережа 100 відсотків життя Рівне» за підтримки Європейського Союзу. Висловлені в подкасті думки є відповідальністю авторів і не обов’язково відображають позицію Європейського Союзу
.