Коли в лютому 2022 року російські війська стрімко наступали, Кам’янець-Подільський готувався до оборони. Люди шукали зброю, вчилися готувати коктейлі Молотова, розуміючи: ворог може дійти сюди будь-якої миті. Саме тоді виник «СОС Штаб громадянської оборони» — спільнота людей, які вирішили не чекати, а діяти.
Серед перших, хто долучився, була й Ганна Дубовська. Вона евакуювалася з Ірпеня з родиною, без плану і навіть без розуміння, куди рухатися далі. У Кам’янці-Подільському Ганна знайшла не лише прихисток, а й нову справу життя — допомогу тим, хто опинився в біді.
Перші дні фонду — це хаос і шалений драйв. До 500 людей працювали над евакуацією, збором гуманітарки, пошуком житла для внутрішньо переміщених осіб. У ресторані, де ще недавно святкували весілля, стояли матраци, на яких утомлені біженці вперше за довгий час могли заснути в безпеці.
«Ми всі очікували, що доведеться обороняти місто. Але зрозуміли: наша найбільша місія — рятувати людей», — згадує Ганна.
З часом робота стала більш системною. Команда розгорнула великий сток-центр, куди приїжджали фури з гуманітарною допомогою, і черги з сотень людей чекали на їжу, одяг, засоби гігієни. Виник і медіацентр, що закривав двогодинний щоденний ефір місцевого телебачення — не про фронт, а про те, де знайти лікаря, як оформити довідку ВПО, де отримати підтримку.
Згодом стало зрозуміло: найбільше страждають діти. Так народився проєкт «Дітям війни». Тисячі хлопців і дівчат із Донеччини, Луганщини, Херсонщини та інших прифронтових регіонів пройшли через програму відпочинку, психологічної підтримки й медичних оглядів. Хтось уперше побачив лікаря за роки. Хтось навчився технік самодопомоги, щоб легше витримувати стрес. Хтось зміг переконати батьків на евакуацію, бо «тут не треба сидіти в підвалі й можна спати спокійно».
Є історії, які змінюють навіть дорослих. Підліток Іван із Чорнобаївки пережив підвал російських катів, де він бачив смерть на власні очі. Хлопчики з Донеччини розповідали про те, як грали у футбол під звуки “Градів”, ніби про щось звичне.
«Це ненормально. І ми розуміємо: якщо не втрутитися зараз, травма залишиться назавжди», — говорить Ганна.
Фонд допомагає й громадам: у найважчі місяці ВПО по селах району було забезпечено гуманітаркою, уже четвертий рік працює екологічний «сток-центр», де речі отримують друге життя, у Кам’янці-Подільському розвивається жіночий клуб для тих, хто втратив соціальні зв’язки. Сьогодні ця спільнота налічує близько 700 учасниць, які разом вчаться, подорожують, проводять майстер-класи й просто повертають собі відчуття нормальності.
Окремим напрямком стала підтримка літніх людей. У партнерстві з міжнародними організаціями фонд облаштовує паліативні місця вдома для лежачих пацієнтів.
«Наші соцпрацівники заходили до хат, де люди роками лежали на цеглинах і дошках. І коли їм приносили сучасне функціональне ліжко, це було не лише про комфорт, а про гідність останніх років життя», — ділиться Ганна.
Сьогодні «СОС Штаб громадянської оборони» — це команда, що складається більш ніж на 70% із переселенців. Людей, які самі втратили дім, але знайшли сили будувати нове життя та підтримувати інших. Історії їхніх бенефіціарів — це історії виживання, відновлення і людяності, які вчать: навіть у найтемніші часи можна бути світлом для когось іншого.
Цей епізод подкасту #ЛюдиДії: Обличчя допомоги створено в межах проєкту «Посилення залучення громадянського суспільства до розвитку соціальної сфери в Україні» (EU4CSOs Empower UA), який реалізує Благодійна організація «Мережа 100 відсотків життя Рівне» за підтримки Європейського Союзу. Висловлені в подкасті думки є відповідальністю авторів і не обов’язково відображають позицію Європейського Союзу