Юрій Трохименко жартує, що їхня історія почалася з того, що вони взяли устав піонерів, закреслили зайве, написали «Ахалар» — і з першого разу їх «заарештували». Насправді все було простіше й водночас складніше: з середини 90-х вони будували простір, у якому люди могли вчитися, відновлювати сили й шукати себе. Тридцять років потому центр «Ахалар» і далі живе цими сенсами — тільки запити змінилися.
Назва «Ахалар» складається з трьох слів: «ахімса» — ненасильство, «альтруїзм» — допомога іншим, і «ареал» — простір, де є життя. Це три опори, на яких тримається команда. За ці роки вони пройшли шлях від ресурсного центру з ксероксами й комп’ютерами до команди психологів і коучів, які працюють з активістами, волонтерами, соціальними працівниками й ветеранами. З тими, хто звик думати про інших, але рідко ставить себе на перше місце.
Юрій каже, що головне — нагадати людині про базові речі. Так само, як у літаку: спочатку одягни кисневу маску собі. Бо якщо не буде тих, хто підтримує, не буде й допомоги іншим. «Ахалар» створює умови, у яких людина знову відчуває: її люблять, підтримують і вірять, що вона може більше. Це не пафосні слова — а атмосфера, яка поступово знімає напругу й дозволяє розслабитися.
У центрі вірять у три прості речі: природу, любов і почуття гумору. Саме вони допомагають вижити, жити й пережити. Тому їхні ретрити проводяться на природі, де немає стін і сигналу телефону. Тому тут практикують прийняття без оцінок, коли людину бачать такою, якою вона є. Тому сміх і жарти стають частиною терапії. І саме так створюються умови, коли людина знову відчуває в собі сили.
За роки роботи «Ахалар» адаптував свої підходи до нових обставин. Повномасштабна війна змінила все: тепер серед учасників програм дедалі більше ветеранів і їхніх родин. Для них ретрити стають першою точкою відновлення — зняття напруги, повернення відчуття безпеки, навігація: що я можу, де мої сильні сторони, куди рухатися далі. Далі вже підключаються інші партнери з програмами навчання чи працевлаштування. «Ахалар» бере на себе перший, критично важливий крок.
Окрім ретритів, центр розвиває напрямки «Урбан Будда» та «Простір майбутнього». Перший — це про ментальне здоров’я в умовах міста: тренінги, онлайн-курси, практики mindfulness і базові знання, як дбати про себе. Другий допомагає зрозуміти, чого людина хоче від життя, і спланувати наступні кроки — не лише для підлітків, але й для дорослих, які у 30 чи 40 років відчувають, що стоять на роздоріжжі.
Юрій не обіцяє миттєвих результатів і каже чесно: зміни виміряти складно. Хтось може почути одну фразу й через рік сказати, що вона змінила його життя. Хтось лише після семиденного марафону усвідомить, що йому нічого не треба міняти, і відчує полегшення. Але такі моменти — і є сенс усієї роботи. Бо коли людина після війни, втрат і виснаження раптом відчуває, що знову може жити — це і є справжнє відновлення.
Цей епізод подкасту #ЛюдиДії: Обличчя допомоги створено в межах проєкту «Посилення залучення громадянського суспільства до розвитку соціальної сфери в Україні» (EU4CSOs Empower UA), який реалізує Благодійна організація «Мережа 100 відсотків життя Рівне» за підтримки Європейського Союзу. Висловлені в подкасті думки є відповідальністю авторів і не обов’язково відображають позицію Європейського Союзу.