Цей веб-сайт використовує файли cookie для покращення роботи сайту
Згода
11.11.2021

Центр «Емаус»
Відеопроєкт «Соціальні послуги в Україні»

ЦЕНТР «ЕМАУС» – організація, яка називає людей з неповносправністю своїми друзями.

В центрі проголошують нову модель суспільства, в якому кожну людину з неповносправністю цінують та приймають.
В українському суспільстві все ще існує багато страхів, упереджень та стереотипів у ставленні до людей з неповносправністю.

Цей спадок лишився з нами й досі з радянського минулого.
Юлія Бойко,
керівниця Центру «Емаус»
Центр «Емаус» є підрозділом Українського Католицького Університету і функціонує вже 20 років. Він з'явився тут коли в Україні ще мало взагалі говорили про права людей з інвалідністю, про їхні можливості про гідність.

Я стала керівником 2 роки тому. Це дуже пов'язано з моєю особистою історією – у мене є донька, у неї синдром Дауна і майже кожен проєкт який втілює центр «Емаус» є дуже співзвучним з тим, чого потребує моя донька в житті.

Ми говоримо про те, що люди з інвалідністю можуть жити самі, можуть працювати і можуть бути не тільки тими, хто потребує, але можуть також дуже багато давати суспільству, людям, оточуючим і в цьому є філософія нашої діяльності: бачити в кожній людині людину, бачити в кожній людині її гідність, підтримувати й розвивати можливості, створювати умови де людина може розвинути свої можливості та жити відповідно до них. Діяльність центру, вона змінює Україну. Я не можу змінити свою життєву ситуацію – у моєї доньки синдром Дауна, але точно мені дуже хочеться, щоб зміни відбулися в країні в якій вона проживає, де можна буде думати про самостійне життя, де вона буде зустрічатися з прийняттям, зможе знайти друзів і просто гідно жити як кожен з нас.»

У Центрі «Емаус» проголошують нову модель суспільства, в якому кожну людину з неповносправністю цінують та приймають.

Вірять і роблять все для того, щоб допомогти реалізувати цим людям свій потенціал, знайти роботу, друзів та збудувати власне самостійне життя, знайти унікальне покликання і місію у світі.
Надія Калачова,
PR-менеджер Центру «Емаус»

«Емаус» це організація, яка називає людей з неповносправністю своїми друзями. Ми можемо говорити про права людей з неповносправністю, але ми хочемо «копнути глибше» і наше завдання допомогти людям навколо, світові, Україні, відкривати не просто права людей з неповносправністю, а їхні здібності та дари.

Президент університету, Владика Борис Гудзяк часто повторює, що «Емаус» це не просто один з відділів університету, а він є серцевиною нашого університету і насправді в цьому є великий, великий феномен тому, що в інтелектуальне середовище з високими інтелектуальними амбіціями запросили людей з інтелектуальною недостатністю.
Проєкт «Скороти дистанцію! Підтримай людей з інвалідністю в час пандемії» Центру "Емаус" став одним з переможців Конкурсу соціальних ініціатив в 2020 році, який проводився БО «Мережа 100 відсотків життя Рівне» в рамках проєкту ЄС «Підвищення спроможності ОГС соціальної сфери України», що фінансується Європейським Союзом.

Детальніше про їх ініціативу можна дізнатися тут
Ірина Ярема,
Керівниця проєкту працевлаштування Центру «Емаус»

«Основними нашим завданням є пошук роботи, аналіз того, що можуть робити наші учасники, дізнатись про те, які у них є інтереси, бачення мрії. Також ми проводимо тренінги, які допомагають їм більше розкритися, стати більш відповідальними, самостійними.

Часто працівники компаній, говорять, що «відбувається зміна клімату» атмосфера стає більш дружньою, оскільки наші учасники дуже відкриті й хочуть зі всіма спілкуватися, вони часто вітаються та роблять компліменти, хочуть разом, наприклад піти подивитися кіно, запрошуючи попри роботу, тобто для них робота – це більше, як знайти когось з ким подружитися ніж просто заробити гроші.

Для компанії є можливість заповнити квоту працевлаштування осіб з інвалідністю за Законом України, тому для них це теж важливо і це імідж не лише для нас є важливим, що ми працевлаштували людину з розумовою неповносправністю, а й для компанії, що кількість таких працевлаштованих людей зростає і ці люди насправді можуть працювати та виконувати добре цю роботу нарівні з іншими звичайними, здоровими працівниками.

Отець Володимир Битюга
Я – отець Володимир, духівник Українського католицького університету, я тут працюю. Для мене Центр «Емаус» є важливий тим, що він дозволяє навколо себе зібрати людей, через яких Господь промовляє інакше ніж зазвичай ми звикли.
На жаль, не всюди облаштовані умови, щоб можна було легко добратися до місця богослужінь, так от Центр «Емаус» дозволяє їм виходити з дому і прибувати до храму, щоб спільно помолитися.

Центр «Емаус» раз на місяць організовує богослужіння де збирає осіб з різних куточків міста Львова, щоб вони могли долучитися на спільну Літургію. Також я бачив що в них є спільний обід після Літургії. Вони збираються разом, щоб ту Літургію продовжити якомусь сенсі уже у якійсь такій своїй буденності, щоб вийти за межі церкви, але Літургія правиться там де там де вони несуть Бога у світ. За це ми вдячні їм.
Ольга Михайлишин,
Заступниця керівниці Центру «Емаус»

«Насправді, в суспільстві ще досі існують досі не здоланні стереотипи про людей з інтелектуальною неповносправністю. Це тільки тому, що довгий час ми собі не дозволяли якоїсь слабкості «можете пригадати будь-який монумент соцреалізму радянського періоду – це переважно сильні люди, що жінка, що чоловік, вони будівельники «світлого майбутнього» тому, на жаль, довгий час бути слабким – це означало не вижити, тому що це або твоя слабкість або слабкість через яку на тебе можуть вплинути. Люди старалися заховати людей з інвалідністю тому що суспільство так реагувало, з рештою суспільство було налаштовано так реагувати на цей стереотип, на жаль, досі сильно вкорінився: починаючи від того що це покарання за якісь гріхи до «це я щось не так зробив» чи «це мій хрест», але насправді це є людина, котрій Бог дав життя і це життя має бути гідним через неї Бог промовляє до нас в інший спосіб.
Центр «Емаус» намагається різними способами долати ті стереотипи, починаючи від безпосереднього ненав'язливого контакту з людьми з інтелектуальною неповносправністю, наприклад у нас відбувається п'ятнична кава у фоє Центру Шептицького і ні в кого немає графіка чергувань, є наші асистенти, а хто хоче, може долучитися, хто не хоче принаймні бачить що ті люди є і вони теж можуть себе нормально поводити, тому навіть такі маленькі дії вони дещо руйнують той стереотип. Але бути видимими це одне, це вже дуже великий крок на який треба відважитися навіть самому, наважитися, щоб батьки чи опікуни не боялися тебе відкрити суспільству, але так само люди потребують реалізації. Така реалізація дуже різна, наприклад бажання працювати.

Наш проєкт має гарну легенду, але та легенда є правдивою: один з мешканців нашого будинку підтриманого проживання, коли переселявся до нас… ми запитали його «Яка в тебе мрія? » Він сказав «Я хочу бути офіціантом» (така звичайна мрія – не про палаци, не про гроші) людина мріяла бути офіціантом. Ми хотіли здійснити мрію однієї людини, а це вилилось у великий проєкт. Звичайно ми зрозуміли, що так легко далі не буде, що так просто ми стукаємо в кафе і попросимо взяти людину на стажування… А вони сказали «та ні, ми можемо і працевлаштувати».

Так не буде далі, ми мусили вчитися як це правильно зробити. Ми розробили методологію і зараз маємо успіх – 40 працевлаштованих людей на території Львова, тільки для людей виключно з інтелектуальною неповносправністю – це є досить великий показник реально-ефективного працевлаштування.

Далі інтеграція, як право на гідне життя. Це є будинки підтриманого проживання.
На жаль не завжди виправдовує себе інтернатна система, чи система медичного характеру тому що вона не дозволяє людині. Коли людина живе коли людина живе в будинку підтриманого проживання, де є не велика кількість людей, де асистенти не є персоналом, не є наглядачами, не є опікунками, а є людьми котрі живуть в тому ж приміщенні, у котрих є графік: коли, хто миє посуд… кожен вкладається в ту маленьку спільноту…не кожен може почистити картоплю, але хтось може занести, а хтось може просто обійняти тебе це також деколи важливо, знаєте…
Унікальність нашого будинку є в тому, що його розташовано на території колегіуму, тобто він абсолютно інтегрований у життя, у студентський кампус і студенти бачать, вони розуміють «іншість» іншої людини прийняття тієї іншості – воно насправді велика наука, що люди є дуже різні. Ми зараз не говоримо лише про інвалідність, а про будь-яку нашу іншість: сприйняття, співіснування, співжиття з кимось, хто є інший.

Наші проєкти є дуже різні: деякі дають плоди вже зараз, а інші, можливо, дадуть плоди десь через 10, 20 років, але я думаю, що треба сіяти».
Відеопроєкт відбувається в рамках проєкту «Підвищення спроможності ОГС соціальної сфери України» що фінансується Європейським Союзом і реалізується Благодійною організацією «Мережа 100 відсотків життя Рівне».
Made on
Tilda