В Асоціації жінок тепер складно уявити, що можна обходитися на заняттях, тренінгах, зустрічах без допомоги Соломії. Молода енергійна жінка завжди на тій ділянці роботи, де вона найбільше потрібна.
– Такі відповідальні, ділові, перспективні жінки нам дуже потрібні, – каже голова ГО «Асоціація жінок України» Лариса РИМАР. – Соломія гармонійно вписалася в наш колектив. А те, що вона, співпрацюючи з Асоціацією, надихнувшись роботою тут, прийняла для себе важливе рішення рости професійно, радує особливо.
Лікарка-терапевтка Соломія НАМАКА в Асоціації як отримувачка соціальних послуг і волонтерка. Як сама зізнається, це у її характері – підтримувати й допомагати тим, хто цього потребує.
А почалося все з перших відвідувань Соломією тренінгів за проєктом «Якісні соціальні послуги як засіб подолання викликів та наслідків війни», який Асоціація виконує в рамках проєкту Європейського Союзу «Посилення залучення громадянського суспільства для розвитку соціальної сфери в Україні» (EU4CSOs EmpowerUA), що реалізовує благодійна організація «Мережа 100 відсотків життя Рівне».
Проєкт Асоціації націлений зокрема на підтримку родин військових, а чоловік Соломії Володимир чи не з перших днів боронив суверенітет країни. Він пішов на схід України, як тільки було оголошено в державі АТО.
– Найбільше переживала, коли чоловік зателефонував і сказав, що поранений, – розповідає Соломія. – Намагалася з ним якнайдовше говорити, підбирати потрібні слова, щоб підтримати.
За кілька місяців Володимир переніс три операції, потім був складний реабілітаційний період. А коли в країні почалася повномасштабна війна, він знову вирушив на фронт, бо, як сказав дружині, хто воюватиме, як не чоловіки з досвідом і усвідомленням важливості відстояти кордони держави й відігнати ворога, щоб не довелося це робити дітям, які підростають. А у родини ростуть двоє дітей – Діана й Захар.
Тож Соломія прийшла в Асоціацію як одна з учасниць проєкту.
– Мені сподобалися тренінги, те, як спеціалісти, які працюють з отримувачами соціальних послуг, будують заняття, – розповідає Соломія. – Я бачила, наскільки така робота фахівців потрібна жінкам, які на досвіді власної родини знають, що таке чекати чоловіка чи сина з фронту, або бодай дзвінка від нього. Пізніше подумалося, а чому б не організувати такі заняття із психологом, арт-терапевтом для батьків, які виховують особливих дітей? Знаю наскільки це важливо, бо у нашого Захарчика зір – мінус 14…
Соломія підійшла з такою пропозицією до керівниці Асоціацією п. Лариси й у розмові з’ясувала, що такий проєкт уже є – «Правова та психологічна допомога родинам осіб із інвалідністю з дитинства» за фінансової підтримки фонду Абіліс (Фінляндія), й Асоціація ось-ось має розпочати його виконувати. Так Соломія разом із Захарчиком, попри те, що стала учасницею проєкту як отримувачка соціальних послуг, почала працювати тут волонтеркою.
Напевно, недалека від правди думка, що лише той, хто пережив чимало випробувань, може зрозуміти людину із складною долею. Життя Соломії склалося непросто. Як вона розповідає, найбільше завдячує бабусі, біля якої виросла. З дитинства намагалася бути самостійною, досягнути більшого: добре вчилася, намагалася якнайбільше допомогти по господарству бабусі, сама пішла до музичної школи й просила, щоб узяли на навчання, без допомоги і підтримки вступила до медичного інституту й добре його закінчила – пробувала себе проявити всюди, де могла. Тепер, каже, розуміє, що це був прояв недолюбленості у дитинстві – досягненнями намагалася сказати: «Я ж така здібна, працьовита, полюбіть мене!».
Тепер такою любов’ю і турботою Соломія огортає і своїх дітей, і тих, з якими працює в Асоціації. Я бачила, як опікується Соломія дітьми з ментальними порушеннями, які беруть участь у проєкті. Це увага, розуміння і повага до особистості.
– Розумію, що до кожного з цих дітей потрібен окремий підхід. Не можна їм дати відчути, що вони в цьому суспільстві зайві. Їх дуже люблять їхні батьки й це видно, коли спостерігаєш за ними. Які сильна духом мами, що за будь-якої погоди привозять на візочках своїх дітей на заняття! Тому, що діти дуже чекають кожного дня, коли приїдуть до нас, – каже Соломія. – Своєму Захарчикові я кажу, коли в нього немає настрою: «Ні, ти не дитина з інвалідністю. Ти – особлива дитина». І це – правда.
Захар відвідує заняття і допомагає іншим дітям. Він зрозумів, що не лише йому потрібна допомога, а й він може когось підтримати. Донька Соломії Діана також приходить на допомогу в Асоціацію, коли проходять тренінги, щоб кожна дитина на занятті не була обділена увагою.
Соломія із свого досвіду і практики роботи в Асоціації зрозуміла, що повинна навчатися і розвиватися у напрямку психології. Вона стала студенткою Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка факультету педагогіки і психології.
– Коли бачиш власну чи сусідську особливу дитину з батьками, які про неї піклуються, це одне, а коли їх багато, як у нас на заняттях, то розумієш масштаби цієї проблеми, – каже Соломія. – Цей проєкт – величезна для них підтримка, і психологічна, і моральна. Знаю, що кожне випробування нас зміцнює і загартовує. Працюючи в проєкті з дітьми, переконалася, що як психолог можу впоратися зі складними випадками.
В університеті Соломія вивчає напрямок клінічна психологія, адже хоче поєднати свої знання медика із психологією і працювати безпосередньо з тими, кому потрібна така допомога.
– З появою в колективі Соломії у нас з’явився ще один драйвер руху й ми це дуже цінуємо, – каже Лариса РИМАР.
За її словами, тішить те, що участь у проєктах, волонтерство в Асоціації надихнули Соломію отримати другу вищу освіту, щоб стати психологом. Судячи з того, наскільки вона віддається роботі в цій царині в Асоціації, успішною і продуктивною буде й робота Соломії з тими людьми, з якими вона працюватиме як лікар і психолог.
Джерело: https://wau.org.ua/2025/01/24/робота-в-асоціації-надихнула-розвива/